Автор: med1

Один з найважливіших етапів повернення до життя після служби ­– це відновлення власних фізичних та психологічних ресурсів. Ветеранам та ветеранкам важливо не залишатися пасивними: побутова активність, навіть 15 хвилин простих фізичних вправ щодня чи нова корисна звичка мають потужний реабілітаційний ефект.

Як зміцнити своє тіло без походів у тренажерку, чому вольові зусилля такі важливі та які вправи можна робити вдома – розповідаємо.

Як виховати побутову міцність і чому вона настільки важлива для відновлення 

Фізична активність дуже важлива для нашої побутової міцності. Що це за міцність така? У кожного з нас в повсякденному житті, в побуті, є певні щоденні завдання-виклики: треба нахилятися, щоб зашнурувати взуття, взяти дитину на руки, дістати тарілку з верхньої полиці, підняти відро води чи пройти кілька поверхів сходами.

Якщо якісь наші функції стали обмеженими з огляду на вік, пережиту травму чи захворювання, ці виклики відчуваються сильнішими: те, що колись давалось легко, тепер може потребувати більших зусиль.

«Якщо мало руху, мало позитивного стрес-фактора (це коли ти мусиш нахилятися, працювати, щось піднімати), то, по-перше, ти втрачаєш власну енергетичність, тому що твій організм виробляє, менше енергії, – пояснює Максим Долженко, директор навчально-наукового центру фізичної і медичної реабілітації ветеранів війни і студентів ЧНУ ім. Богдана Хмельницького. – Знижується тонус м’язів. Від цього безпосередньо залежить і гормональний фон, і здоров’я суглобів, бо суглоби мають рухатися, вони так створені».

Максим Долженко проводить заняття для ветеранів та ветеранок у навчально-науковому центрі фізичної і медичної реабілітації Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького. Фото надав Максим

Що робити, аби побутові завдання лишались під контролем? Тренувати свою витривалість за допомогою простих фізичних вправ. Якщо вам важко нахилятись – включіть щоденну розминку з вправами на нахили, «стріляє» спина», коли підіймаєте сумку з покупками – робіть зарядку з підійманням гантелей чи пляшок з водою.

Як регулярні легкі вправи допомагають ставати міцнішими?

Покращується загальний фізичний стан. «Навіть маленькі навантаження допомагають відновлювати м’язи та суглоби, зменшують скутість», – наголошує фізична терапевтка Діана Гримаківська.

Стабілізується настрій. Фахівчиня пояснює: це відбувається тому, що рух стимулює вироблення ендорфінів, які знижують рівень стресу та тривожності.

Профілактика ускладнень. Медичні фахівці вважають, що регулярна активність зменшує ризик виникнення чи загострення серцево-судинних проблем, діабету, ожиріння.

Відчуття контролю. Регулярна зарядка чи інші фізичні активності повертають відчуття сили у своєму тілі та впевненості у собі. А дотримання даної собі обіцянки, наприклад, гуляти пішки щодня дає відчуття контролю над власним життям та допомагає сформувати його ритм.

«Часто люди сприймають фізичну реабілітацію як щось суто медичне, складне, – каже Максим Долженко. – Водночас, покращувати власну функціональність, рухливість можна самостійно. Системність, дисципліна – це набагато краще, ніж якісь разові можливості, навіть найкращих центрів».

Максим Долженко – сам ветеран війни. І зараз він займається фізичною реабілітацією не лише ветеранів та ветеранок, які звертаються до Центру фізичної і медичної реабілітації ветеранів війни і студентів ЧНУ, але і своєю власною.

«Майже втратив дрібну моторику, тож тепер треную її, тому що може банально випадати з рукчашка,ніж чи щось іще, – ділиться Максим.

Та ветеран не дає собі жодних потурань: не лише розробляє моторику пальців спеціальними вправами, але й вже вчиться керувати дронами. Каже, дієвим для відновлення моторики буде також гра на гітарі чи комп’ютерні ігри, де керування джойстиком потребує багато різних рухів. 

Коли є вольове зусилля – мозок «програмує» нові можливості тіла

Людина має здатність до пропріорецепції – тобто вміє сприймати положення свого тіла, рухи та силу скорочення м’язів без зорового контролю. Саме пропріорецепція забезпечує координацію наших рухів, рівновагу та орієнтацію в просторі.

Максим Долженко пояснює: «Мозок знає положення різних частин нашого тіла в просторі, без зорового аналізатора. Тобто: якщо ми стиснемо руку в кулак за спиною, а потім випрямимо два пальці, то  точно будемо знати, скільки пальців показуємо, навіть не бачачи їх. Так працює пропріорецепція».

Внаслідок травм чи деяких неврологічних захворювань ця здатність може порушуватись. Але вгадайте що? Її теж можна натренувати!

Коли ми виконуємо силові вправи, які базуються на подоланні сили опору чи земного тяжіння (присідання зі штангою, відтискання, планка, махи тощо), ми пропрацьовуємо координацію наших м’язів з мозком.

Під час виконання вправ із докладанням значних фізичних і моральних зусиль, підключається велика кількість м’язових волокон. Мозок мусить якось усіх їх координувати,  він активізується, розвиває когнітивні здібності.

«Ось ці моменти із занять, коли здається, що більше не можеш, що вже все, і дотискаєш чи добігаєш тільки на морально-вольових зусиллях – дуже цінні» – наголошує Максим Долженко.

Фізреабілітолог пояснює: вольове зусилля не менш важливе, ніж фізичне. Інакше ми могли б цілком замінити заняття спортом якимось впливом на наші м’язи, наприклад – електростимуляцією. Але коли є вольовий момент «я зможу» і ми продовжуємо вправу попри втому чи біль у м’язах, мозок оновлює «дані» про можливості тіла, яким керує.

«Мозок кодує, наче айтівець, ці всі рухи. І «успішні» він записує, невдалі – стирає. Відбувається дуже важливий процес переналаштування всього організму. Ніби таке програмне оновлення встановлюється: я тепер можу ось так», – усміхається Максим.

Міг ступити лише 10 кроків, а за рік став чемпіоном стронгмену: історія Віталія Вереса

Ветеран Віталій Верес – яскравий приклад того, як багато у процесі відновлення значать сила волі та бажання бути незалежним.

Він добровольцем пішов до військкомату на початку повномасштабного вторгнення. Воював у штурмовому підрозділі Нацгвардії, брав участь у звільненні Харківщини.

У лютому 2023 року, під час оборони Бахмуту групу Вереса вразили протитанковою керованою ракетою. Віталій отримав важке поранення, внаслідок якого втратив зір і частково слух.

Віталій Верес вийшов з коми і дізнався, що повністю втратив зір внаслідок отриманого поранення. Фото надав Віталій

«Коли я вийшов з коми і після реанімації вперше став на ноги, то зміг пройти лише 10 метрів», – пригадує ветеран.

Віталій змалку займався спортом і не уявляє своє життя без фізичної активності. Тож як тільки зміг більш-менш твердо стояти на ногах – почав присідати, тримаючись за стілець. Далі більше: вчився наосліп робити улюблені вправи, готувати нові страви.

«Так без зору незручно, але моєю ціллю була повна незалежність та самостійність, Я налив тисячі чашок, доки все не вийшло акуратно. Обпікав пальці, доки не розібрався, як центрувати сковорідку», – каже Віталій.

Досягненням у тренуваннях та спорті, а також кулінарними влогами ветеран почав ділитись у соцмережах, має вже 43 тисячі підписників. Своїм прикладом Верес хоче руйнувати суспільні стереотипи про незрячих та надихати тих, хто теж зазнав важких травм чи поранень.

Ветеран Віталій Верес, чемпіон зі стронгмену та штовхання ядра. Фото надав Віталій

«14 лютого 2023 року я повністю втратив зір і частково слух. На війні. В жовтні 24-го я став чемпіоном світу зі стронгмену, в липні 2025-го – чемпіоном світу зі штовхання ядра. Спорт це річ, яка допомагає психоемоційно повірити в себе і свої сили. І розуміти, що попри важкі травми можна вести активне життя. Моя місія – вселяти надію і показувати, що немає нічого неможливого», – усміхається ветеран.

Шлях до відновлення своєї мобільності та сили може лишати не лише через спорт чи фізичні вправи. Влаштовуйте хоча б короткі прогулянки на свіжому повітрі, виходьте із громадського транспорту на зупинку раніше і далі йдіть пішки, по можливості обирайте сходи, а не ліфт чи ескалатор. Дуже важливо знайти ту активність, яка буде вам у задоволення: пробіжки, скандинавська ходьба, комп’ютерні ігри, що потребують включення дрібної моторики або ігри з дітьми чи домашніми улюбленцями.

Чотирилапий реабілітолог: як врятований з Донеччини пес допомагає ветерану відновлюватись після інсульту

Володимир Вірьовкін із Черкас пішов воювати добровольцем, коли йому було 63. Професійний військовий, він не зміг сидіти, склавши руки, коли на ворог посунув на українську землю. Боронив Донеччину і Луганщину. Після першої контузії відновився і повернувся у стрій. Після другої стався ішемічний інсульт. Чоловік провів пів року у шпиталях. Права сторона тіла майже втратила рухливість.

Ветеран займався з реабілітологом, але потрібно було також додати щоденні піші прогулянки, аби тіло швидше відновлювалось. Було важко, адже тіло не хотіло слухатись. Все змінилося з появою в родині пса Оскара.

«Донька побачила в інтернеті історію собаки, евакуйованого з Донеччини, порода кане-корсо. В нашій родині багато років жив пес саме цієї породи, ми всі його дуже любили», – розповідає Володимир.

Історія Оскара вразила ветерана: пес місяць просидів зачинений у будинку і коли його знайшли волонтери, він був агресивний і неконтрольований. Що сталося з господарями – невідомо. Волонтери намагались прилаштувати Оскара в якусь родину, але його ніхто не хотів брати. І ось коли уже стояло питання про те, аби приспати некерованого собаку, по нього приїхав Володимир з родиною.

«Оскар одразу нам довірився, прив’язався до нас», – усміхається ветеран.

Тепер Володимир уже не може пропустити щоденну прогулянку, ба більше – тепер має гуляти мінімум двічі на день.

Ветеран Володимир Вірьовкін та його пес Оскар на прогулянці, автор фото: Олександр Якимович

«Мій реабілітолог, з яким я займаюсь, дуже задоволений, бо він теж бачить результат цих прогулянок. Раніше я з трудом міг пройти 50-100 метрів, а тепер ходжу по 4 км щодня», – тішиться Володимир.

Не впізнати й Оскара: пес нарешті набрав вагу та виглядає цілковито щасливим.

Після серйозних травм повертаємось до руху лише з фахівцем

Фізична активність справді може бути інтегрована у повсякденне життя навіть без відвідування спортзалу: це можуть бути прогулянки, легкі вправи на гнучкість, дихальні техніки тощо.

Втім, фахівці наголошують: коли йдеться про комплексне відновлення після серйозних травм чи поранень, будь-які вправи мають підбиратися індивідуально, залежно від стану здоров’я та наявних обмежень.

«Ми не можемо надати загальний «універсальний» комплекс вправ і при цьому нести гарантію безпеки чи результату, – каже Віталій Марченко, провідний фізичний терапевт медичного центру Superhumans. – Найбільш ефективним і безпечним рішенням буде індивідуальна програма, яка підбирається з урахуванням стану та цілей, а також контроль за її виконанням, щоб процес відновлення був максимально безпечним і результативним».

Віталій Марченко, провідний фізичний терапевт медичного центру Superhumans та ветеран Петро Буряк. Автор фото: Марко Валентіно Перейра

Комплекс вправ для тренувань вдома

Якщо  ваш стан здоров’я та самопочуття дозволяє вам тренуватися вдома, в пригоді стане ось цей комплекс вправ від реабілітолога Максима Долженка. Аби переглянути відеоурок, натисніть на назву вправи.

• Суглобова розминка: один з видів фізичної розминки, який може бути корисним для всіх, видозмінювати можна під власні можливості.
• Якщо хочеться розім’ятись у більш повільному темпі, спробуйте ось цю руханку.
• Класичні присідання, техніку виконання переглядайте тут.   Можна виконувати 3-4 підходи, починаючи з 10 повторів і поступово нарощувати до 30, залежно від фізичних можливостей, додає Максим Долженко.
• Спліт присідання – більш складна техніка, але вона гарно підходить при проблемах зі спиною, або для тренування однієї ноги. Рекомендовано до 25 повторів в підході, але краще починати з 10.
• Відведення рук з додатковою вагою – ця вправа зміцнює руки та плечі, виконувати можна і сидячи. Для обтяження використовуйте гантелі чи пластикові пляшки з водою.

Де брати мотивацію?

Внутрішня мотивація – важливий фактор у процесі відновлення. Вона напряму впливає на регулярність вправ чи інших активностей, а значить – на результат.

«Помічайте маленькі зміни: стало менше болю, легше вставати зі стільця, пройшов на 10 кроків більше чи вперше самостійно прогулявся на кріслі колісному. Розуміння того, що маленькі кроки теж просувають до мети – дуже важливе», – наголошує фізична терапевтка Діана Гримаківська.

Фізична терапевтка Діана Гримаківська працює з ветераном у реабілітаційному відділенні Кам’янець-Подільсьої міської лікарні. Фото надала Діана

Окрім внутрішньої мотивації необхідна й зовнішня підтримка: похвала й заохочення від близьких дають відчуття, що зусилля не даремні. Запропонуйте рідним чи друзям-ветеранам спільні тренування чи прогулянки. Або влаштуйте дружній челендж: хто втримає певний режим активності місяць без пропусків. 

Групові заняття чи прогулянки корисні для соціалізації. Рух стає способом спілкування і взаємопідтримки.

«Тримати дисципліну допоможуть також спеціальні застосунки чи щоденники занять. Важко виділити 40 хвилин на повноцінне заняття – розбийте його на 4 по 10 хвилин, чи поєднуйте прості вправи з рутиною: присідайте, доки закипає чайник чи робіть розтяжку під час перегляду серіалу, – радить терапевтка.

Можна додати і фактор заохочення. Після виконаних вправ дозвольте собі щось приємне: чашку чаю, відпочинок, улюблену музику тощо.

Сприймайте відновлення не як тимчасовий обов’язок, а як новий стиль життя. Пам’ятайте: кожен крок, навіть найменший, наближає до сили й незалежності.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Ви звільнилися зі служби. Нарешті побачили рідних, друзів, трохи відпочили. Попереду – новий шлях: повернення до звичного життя. 

Є процедури оформлення документів, обов’язкові для всіх демобілізованих, і є індивідуальні запити. Прокласти свій власний маршрут допоможе мапа надавачів послуг для ветеранів та ветеранок у громаді. Це ті установи та фахівці, які супроводжують ключові процеси  повернення Захисників та Захисниць у цивільне життя.

Чи існує універсальний маршрут для всіх, що можна зробити прямо з телефона та що радять зі свого досвіду ветерани – розповідаємо.

Пункт 1. Обов’язковий. ТЦК та СП

Після звільнення з військової служби кожен ветеран та ветеранка мають протягом 5-ти днів прийти до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для постановки чи виключення з військового обліку. Це пряма вимога ч. 11 ст. 26 Закону «Про військовий обов’язок та військову службу». Також в ТЦК та СП за потреби можна податись на оформлення пенсії за станом здоров’я та одноразової допомоги. 

Розв’язали всі питання тут – дайте собі трохи перепочити.

«Я працюю з ветеранами уже два роки, і вони часто  просять не чіпати їх перший час, принаймні з тими питаннями, що можуть зачекати. Треба час на адаптацію і тоді вже можна братися до справи», – наголошує Любов Федосеєнко, фахівчиня супроводу Новооржицької громади Полтавської області.

Пункт 2. Просто з дому – Ветеран Pro 

Ветерани та ветеранки мають можливість скористатись рядом державних послуг не виходячи з дому – просто зі свого смартфона. Це можливо завдяки сервісу Ветеран Pro,  розробленому спільно фахівцями Мінветеранів та Мінцифри. Ця цифрова екосистема ключових послуг для ветеранів, ветеранок та їхніх родин інтегрована в застосунок Дія.

Варто зауважити, що цей розділ доступний лише для користувачів, які мають посвідчення ветерана у Дії.

 Щоби активувати Ветеран Pro у своєму застосунку, треба оновити застосунок Дія, потім перейти у розділ Сервіси та обрати Ветеран Pro. 

У розділі Ветеран Pro вже доступні такі послуги: 

• пошук фахівця супроводу;
• послуги за програмою «Ветеранський спорт»;
• оформлення субсидій;
• послуги для людей з інвалідністю внаслідок війни: від навчання до працевлаштування;
• програма «єОселя»;
• програма «єВідновлення».
• встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни
• подання заяви на субсидію.

Функціонал сервісу постійно розширюється. Але доступ до офіційних послуг через мобільний застосунок може бути зручним не для всіх. 

Любов Федосеєнко працює у невеликих селах, тож часто стикається з тим, що ветерани, особливо старшого віку, не мають зареєстрованої електронної адреси, встановленої Дії, особистих кабінетів на цифрових платформах.

У такому випадку на допомогу приходять фахівці супроводу.

 «Ми повинні розуміти, що хлопці там часто користуються простими телефонами, кнопковими, не смартфонами, бо це передусім про безпеку, –  пояснює Любов Федосеєнко. – І от вони приїжджають у відпустку чи демобілізувались і хочуть розв’язати якесь питання, а зі свого телефона в цифрові сервіси не можуть зайти. Те саме з доступом до електронної пошти: або забули пароль, або її й не було і не знають, як реєструвати. Тоді ми сідаємо за моїм робочим комп’ютером і разом все реєструємо та подаємо необхідні заявки», – розповідає фахівчиня.

Пункт 3. Фахівець супроводу: допоможе із подальшим маршрутом

Фахівці супроводу – це інформаційні радники для ветеранів та ветеранок, членів їхніх родин та сімей загиблих Захисників і Захисниць. Вони допомагають визначити пріоритетні питання, заповнити документи, координують у подальших кроках, супроводжують або і повністю представляють інтереси своїх клієнтів у взаємодії з іншими державними та недержавними інституціями.

Фахівці супроводу проконсультують вас щодо отримання соціальних гарантій, житла, проходження реабілітації, працевлаштування, можливостей піти на навчання чи започаткувати власну справу. 

«Ми допоможемо сконтактувати з безоплатною правничою, психологічною підтримкою, організувати реабілітацію чи санаторно-курортне оздоровлення, – каже  Любов Федосеєнко. – Головне, аби ви довірили нам свої проблеми. Бо часто буває таке, що ветеран приходить за допомогою, але не хоче говорити всього, бо сумнівається, що йому допоможуть. Ми, фахівці супроводу, тут саме для цього».

Фахівчиня супроводу Любов Федосеєнко отримує сертифікат про підвищення кваліфікації, фото надала Любов

Фахівчиня наголошує: звертатися за допомогою до фахівців супроводу можна ще до оформлення посвідчення ветерана – вас уже будуть консультувати та інформувати по всіх питаннях. 

«Єдиний нюанс є у роботі з тими, хто самовільно залишив свою частину, так зване СЗЧ. Ми не надаємо супровід військовослужбовцям у цьому статусі, але підказуємо їм, куди звернутися, як повернутися, намагаємося з’ясувати, чому виникла така ситуація», – пояснює службовиця.

Де знайти свого фахівця супроводу? 

Зверніться до структурного підрозділу з питань  ветеранської політики у вашій громаді або зайдіть у розділ Ветеран PRO у застосунку Дія. Далі оберіть опцію «Пошук фахівця» та потрібну громаду, система покаже вам доступних фахівців, їхні контактні номери, електронну пошту та установу, де вони працюють. Якщо у вашій громаді ще немає фахівця супроводу – можна звернутися до таких спеціалістів з сусідніх громад.

Пункти 4, 5, 6 – під ваші запити

Універсального «повного» маршруту, який би підійшов кожному ветерану чи ветеранці не існує, адже крім загальнообов’язкових процедур є індивідуальні запити і потреби. І тут найкраще буде скласти перелік тих можливостей, які актуальні саме для вас, і розставити власні пріоритети. 

Наприклад: піти у спортзал чи басейн за програмою «Ветеранський спорт», подати грантову заявку на запуск власної справи або пройти оздоровлення. Продумати маршрут, прорахувати терміни подачі заявок чи документів допоможе фахівець супроводу.

«Кожен має свою комбінацію факторів: здоров’я, сімейна ситуація, місце проживання, бажання працювати чи вчитись, наявність необхідних документів. Тому коли ветерани звертаються до мене, ми разом  складаємо індивідуальний поетапний маршрут звернень в установи чи залучення в якісь програми підтримки», – розповідає фахівчиня супроводу ветеранів із Кам’янець-Подільської територіальної громади Вікторія Невідомська.

 Фахівчиня супроводу ветеранів із Кам’янець-Подільської територіальної громади Вікторія Невідомська з ветеранами: звільненим з полону Дмитром Пазіним та Богданом Антоховим. Фото надала Вікторія

Де і які послуги та підтримку можна отримати?

ЦНАП 

Це фронт-офіс, де можна одночасно із «ветеранськими» послугами  (соцгарантії і субсидії, встановлення статусів та видача посвідчень, отримання витяга з єдиного державного реєстру ветеранів тощо) скористатись й іншими адміністративними послугами, наприклад: отримати витяг про місце реєстрації чи id-картку, зареєструвати шлюб, народження дитини або власний бізнес. У багатьох ЦНАПах вже працює «єдине вікно» для ветеранів, ветеранок та їхніх родин, яке забезпечує отримання різномантіних адміністративних послуг в одній установі.

Стурктурний підрозділ з питань ветеранської політики 

Є основним джерелом корисної інформації для ветеранів та ветеранок. Фахівці інформують про державні та місцеві програми, допомагають в адаптації після служби. Навіть якщо підрозділ знаходиться далеко від населеного пункту ветерана чи ветеранки, варто встановити співпрацю і онлайн/в телефонному режимі підтримувати зв’язок з фахівцями ветеранської політики.

Відділи соціального захисту 

За місцем реєстрації ветеран чи ветеранка можуть отримати грошову допомогу від громади в зв’язку з пораненням/станом здоров’я, дізнатися про соціальні програми підтримки для ветеранів та їх сімей. 

 Пенсійний фонд

Представники управління фонду в громадах займаються оформлення військових і соціальних пенсій (зокрема по інвалідності), реалізацією пільг, проведенням перерахунків, консультаціями з виплат.

Медичні заклади

Ветерани і ветеранки мають право на безоплатне лікування, реабілітацію, психологічну допомогу та доступ до необхідних лікарських засобів. Усі маршрути допомоги починаються з сімейного лікаря або фахівця із супроводу ветеранів і ветеранок. Отримати безоплатну медичну допомогу можна у військових шпиталях, державних та комунальних закладах, а також приватних лікарнях, які мають відповідні угоди з Національною службою здоров’я (НСЗУ). Більше інформації можна отримати через гарячу лінію Гаряча лінія НСЗУ: 16-77 (цілодобово, безкоштовно). А сімейний лікар проінформує про безоплатні медичні послуги та надасть направлення до необхідних фахівців. 

Поради ветеранів: не відкладайте на довго і питайте про гарантії для родини

Богдан Антохов з Хмельниччини служив в ЗСУ сапером. Минулого року отримав поранення на Курахівському напрямку, кілька місяців провів у лікарнях, чекав на заміну роздробленого колінного суглоба. Врешті навіть після операції та відновлення лікарі встановили йому інвалідність 3-ї групи. У серпні цього року Богдан розпочав процес демобілізації. 

Ветеран Богдан Антохов під час одного з етапів реабілітації. Фото надав Богдан

«Про фахівців із супроводу я раніше не знав і в себе в громаді їх не шукав, хоча, як виявилося, вони там вже були, – розповідає ветеран. –  Пільги на комунальні послуги я самостійно оформив через сільську раду, і сам оформився в ПФУ щодо пенсії. З цими структурами в мене абсолютно ніяких проблем не було. Через частину подав документи на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності, ще чекаю результату».

Богдан сподівається, що коли пройде повну реабілітацію, стан здоров’я дозволить йому вже шукати роботу. Але поки чекає на звільнення із лав ЗСУ, оформитись в реабілітаційний центр не вийде. Шкодує, що одразу не потрапив до фахівця супроводу – це б прискорило усі процеси.

«Усім, хто проходить цей шлях, бажаю набратися сил і терпіння  і нічого не відкладати на потім», – підсумовує ветеран.

Сергій Корнєєв з Кам’янця-Подільського поїхав мобілізуватися до Тернополя, бо в рідному місті його не брали: списаний за станом здоров’я. Півтора року відслужив в 211 понтонно-мостовій бригаді Сил підтримки ЗСУ. Після отриманої контузії вирішив повернутися додому до своїх 4-х дітей.

Ветеран Сергій Корнєєв під час служби в 211 понтонно-мостовй бригаді Сил підтримки ЗСУ. Фото надав Сергій

«Комбриг підписав мій рапорт на звільнення, мене розрахували. Далі я вже в себе вдома став на облік в ТЦК та СП, і регулярно там відмічаюсь, – розповідає Сергій. 

Із пропонованих державою соціальних гарантій ветеран подався на комунальні та на виплату за програмою «Ветеранський спорт». Отримані 1500 гривень витратив на відвідування басейну з наймолодшим сином. Аби не проґавити якісь можливості, які громада чи держава надаватимуть дітям ветеранів, Сергій звернувся у сервіс супроводу ветеранів та ветеранок.

«Коли мої діти щасливі – це для мене найкращі ліки від усього пережитого. Чекаю, може будуть якісь творчі гуртки чи свята для дітей. Не забувайте дізнаватись, яка є підтримка не лише для нас, ветеранів, але і для наших родин», – закликає ветеран.

Ви можете вибудувати власну послідовність кроків для розв’язання усіх питань на цивілці або скористатися допомогою фахівця супроводу, який підкаже найбільш ефективний маршрут саме для вас. Є державні фахівці, які спеціально навчались, щоб максимально швидко розібратися у всіх «ветеранських» питаннях; є спільноти ветеранів та ветеранок, де радо діляться своїм досвідом у вирішення тих чи інших питань, є громадські ініціативи, які пропонують правничу чи психологічну підтримку.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Найважче після повернення до цивільного життя Андрієві давались прогулянки улюбленим Києвом. Не через звикання до протеза, а через панічні атаки, які могли початись від тригерних звуків.

Дмитро ж навпаки – мріяв швидше прогулятись Тернополем зі своєю родиною. Але його мучили фантомні болі.

У пошуках рішення обидва ветерани вперше в житті звернулись за психологічною допомогою. 

З розв’язанням яких питань ветеранам та ветеранкам можуть допомогти психологи, та де можна безоплатно отримати кваліфіковану допомогу онлайн і офлайн – розповідаємо.

Андрій Голопапа: «Найважче було у шпиталі. А потім –  виходити у місто»

На момент початку повномасштабного вторгнення Андрію було лише 18 років. Попри відсутність військового досвіду, хлопець вирішив перервати навчання в університеті та пішов на фронт. 

Ветеран війни Андрій Голопапа долучився до ЗСУ, коли йому було 18 років.Фото із соцмереж

У боях за Донецьку область отримав поранення: міною з міномета буквально перерізало ліву ногу нижче коліна. Кінцівку не вдалося врятувати. 

Тижні в лікарні тяглися дуже повільно: спогади, думки, прокручування подій в голові. Андрій відчував, що поки лікарі працюють над покращенням його фізичного стану, ментальний погіршується.

«У ветеранському слензі є таке слово «пайка». Це важко якось категоризувати, але військові мене зрозуміють. Так от у мене тоді почалась «пайка», – ділиться ветеран. –  Мене «паяло» від лежання у палаті. Я не міг піти прогулятись на вулиці. І просто лежав сам на сам зі своїми роздумами. А вони були невеселі».

Працювати з психологом Андрій почав на етапі реабілітації, у Львові. Кілька сесій допомогли стабілізувати його стан, хлопець почав приймати антидепресанти. 

Але коли повернувся до Києва, відчув, що психоемоційний стан загострюється. 

На вулиці чи в метро будь-який голосний звук міг стати для Андрія каталізатором панічної атаки.

«Тригером для мене стала і російська мова, – розповідає ветеран. – Коли я чув її на вулиціі, мене накривало виром емоцій. Те саме було з реакціями деяких людей на те, що я сиджу в транспорті, а не поступаюся місцем: якісь погляди, фрази – я просто не міг це витримати».

Андрій розумів, що час знову повернутися в індивідуальну психотерапію, але коштів на це не вистачало, бо повернуся до університету і мав орендувати житло.

«Тому шукав психологів, які працюють з військовими чи ветеранами безплатно, і знайшов чудову психотерапевтку Ольгу, – пригадує хлопець. – Основний мій запит був простий: як взагалі з цим жити. Маю на увазі, не з інвалідністю, тому що я до цього вже на той момент звик, – як жити в суспільстві з усіма моментами, які я зустрічаю на цивілці».

За пів року роботи в індивідуальній терапії психоемоційний стан Андрія покращився. 

Ветеран війни Андрій Голопапа зараз вчиться КНУ, буде фізиком, як його бабуся і дідусь. Фото із соцмереж 

«Є багато речей, над якими наше громадянське суспільство ще має працювати. Речі, які мене тригерять, нікуди так швидко не зникли, на жаль. Але пропрацювати своє сприйняття, щоб жити стало легше – можливо. Не зволікайте з цим. Може здатися, що поговорив з побратимом чи пожалівся дружині – і нібито стало легше. А потім раз – ти вже валяєшся на ліжку і не бачиш сенсу вставати з нього», – ділиться ветеран.

Нині Андрій Голопапа повернувся до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вчиться на фізика. Навчання поєднує з волонтерством: разом з іншими студентами він організував ініціативу з регулярних відвідин військових у шпиталі.

Ветеран Андрій Голопапа під час відвідування Захисників та Захисниць, які проходять лікування у шпиталях Києва. Фото Надав Андрій

Ветеран мріє, аби така ініціатива ширилась й на інші міста та села, адже добре пам’ятає, як йому свого часу було важко проводити тижні і місяці у лікарняній палаті.

«Мені пощастило: до мене могла приїздити дружина, рідні. Але всеодно було важко, – каже Андрій. – А тут (в одному зі шпиталів столиці – прим. ред.) багато тих, до кого ніхто не приходить. З різних причин. Мені дуже хочеться якось вплинути на цю ситуацію, аби люди почали провідувати військових та ветеранів у лікарнях. Щоб занести пляшку води та просто поговорити, це дуже їм потрібно. Це теж психологічна підтримка, від суспільства».

Дмитро Романчук: «Відчував, як німіють пальці, яких у мене вже немає, як болить ампутована нога»

Коли почалося повномасштабне вторгнення Дмитро вивіз вагітну дружину з Маріуполя спочатку до Дніпра, потім – до Тернополя.

У вересні 2022 року долучився до ЗСУ, коли сину виповнився місяць. 

Ветеран війни Дмитро Романчук, фото надав Дмитро

Два роки чоловік боронив Донеччину та Харківщину у найгарячіших точках. У червні 2024 на Лиманському напрямку отримав важке поранення від удару дрона.

«Загалом переніс 10 операцій, але на жаль, ногу врятувати не вдалося, була ампутація вище коліна», – розповідає Дмитро.

Ветеран хотів швидше повернутися до родини, почати працювати, але фантомні болі, які з’явились після ампутації, не давали йому спокою.

«Я не міг ні спати, ні нормально себе почувати, – пригадує Дмитро. – Відчував, як німіють пальці на нозі, яких у мене вже не має; як болить ампутоване коліно; як все це зводить сильними судомами… Знеболюючі все це трохи приглушали, але повністю біль не відпускав».

Лікарі порадили звернутись з цією проблемою до психотерапевта, і Дмитро одразу погодився. Роботу з психологом розпочав, перебуваючи у шпиталі у Львові, по відеозв’язку.

«Спочатку заняття були через день. Ми спілкувалися про різне, виконували спеціальні завдання, – розповідає Дмитро. – Найбільше мене вразила вправа «спідометр», коли уявляючи шкалу швидкості авто, я міг зменшувати інтенсивність фантомного болю майже до повного його вимкнення». 

Саме лише усвідомлення того, що болі, які здавалися нездоланними, можна контролювати, уже покращило психологічний стан ветерана: зменшилась дратівливість та зросла здатність концентруватись на чомусь іншому.

«Я зміг знову довго розмовляти з дружиною телефоном, бо раніше  мені це давалося важко, було складно концентруватися на розмові, висловлювати свої думки. Це був перший такий важливий для мене результат. А потім в якийсь момент психотерапевт запитав мене, як там мої фантомні болі, і я усвідомив, що вони минули, а я навіть не помітив», – ділиться Дмитро.  

ветеран Дмитро Романчук випробовує свій електронний протез. Фото надав Дмитро

Нині ветеран уже повністю освоїв свій мікропроцесорний протез та готується вийти на роботу: отримав пропозицію, про яку мріяв. Секретом своєї швидкої фізичної та психологічної реабілітації вважає власне непохитне бажання: «Основою здоров’я є бажання бути здоровим. Коли людина справді понад усе прагне подолати свої хвороби чи тривоги, то варто лише знайти правильного помічника  –  і неодмінно все вийде!».

Усім потрібен час на відновлення сил, але не проґавте тривожні сигнали

Досвід військової служби під час війни, навіть якщо він минув без трагічних епізодів, залишає свій слід. Захисникам та Захисницям буває непросто перелаштуватись на цивільне життя. Здається, що варто лише вам потрапити додому, обійняти рідних – і все стане на свої місця. Але буває, що стан напруги та бойової готовності не минає навіть вдома.

«Родині варто розуміти, що після повернення додому Захиснику чи Захисниці  потрібен час, аби нервова система відновилася. Відіспатися, щоб відновилися біоритми, щоб людина відпочила. Та якщо за місяць-півтора напруга, проблеми зі сном, апатія не зменшуються – варто звернутися за допомогою», – пояснює клінічна психологиня, травмотерапевтка Ірина Ткач 

Травмотерапевтка з Маріуполя Ірина Ткач працює з військовослужбовцями та ветеранами і ветеранками з 2014 року.

Психологиня  почала активно працювати з військовослужбовцями ще у 2014 році, в Маріуполі. Каже, з того часу сприйняття психологічної допомоги українськими військовими сильно змінилось. Спрацювало «сарафанне радіо»: приклад тих побратимів і посестер, які вже отримали психологічну допомогу і діляться результатами, мотивує й інших звертатись до фахівців з ментального здоров’я. 

«Оцього опору «я все сам\сама», «мені не потрібен психолог» стало набагато менше, – каже Ірина. – Водночас не завжди є розуміння, як і з чим  можуть допомогти психологи». 

Найчастіше Захисники та Захисниці після демобілізації звертаються до психологів із проявами посттравматичного стресового розладу:

• порушення сну,  
• нав’язливі спогади, 
• важкі сновидіння, 
• флешбеки, 
• підвищена тривожність та дратівливість. 

Гостра  реакція на певні звуки, запахи чи  ситуації – ще один тривожний маячок, який сигналізує, що варто проконсультуватись з психологом.

Ірина Ткач пояснює: коли ми переживаємо певний травмуючий досвід, у нашому мозку формується так звана нейронна мережа травматичної пам’яті. І потім якийсь тригер –  звук, картинка, слово, запах – може її активувати. І людину охоплює той самий вир емоцій, відчуттів, переживань, які були під час травмуючої події. 

«Якщо ж людина ігнорує свій стан і намагається просто уникати тригерів – не виходить з дому, закривається в собі – це ускладнює подальшу соціалізацію і негативно впливає на стосунки з близькими», – наголошує психологиня.

Де отримати безоплатну психологічну допомогу?

Триматися, як би не було важко – правило, яке могло врятувати на фронті. Але в цивільному житті воно часто заважає ветеранам та ветеранкам звертатися по психологічну допомогу. 

Та тривале ігнорування власних потреб у фаховій підтримці нерідко призводить до виснаження, проблем у спілкуванні з рідними чи навіть залежностей. 

В Україні ветерани та ветеранки мають можливість отримати психологічну допомогу безоплатно – питання лише в готовності нею скористатися. 

Послуги психологів коштом Міністерства у справах ветеранів України

Мінветеранів розбудовує систему надання безоплатної психологічної допомоги ветеранам та ветеранкам війни, членам їхніх сімей, родинам полеглих Захисників і Захисниць України.

В рамках проєкту вже працює Реєстр постачальників послуг із психологічної реабілітації. 

Це перелік фахівців та установ в Україні, які надають психологічну допомогу ветеранам за програмою Мінветеранів, усі спеціалісти відповідають кваліфікаційним вимогам і мають ліцензію на медичну практику. Реєстр постійно оновлюється. 

Аби почати працювати з психологом, треба знайти своє місто\громаду, зв’язатися за вказаними контактами і домовитися про формат зустрічей – дистанційно (онлайн) чи очно. 

Вартість наданих послуг з психологічної підтримки фахівцеві оплатить держава.

Обрати фахівця або заклад можна тут:

https://mva.gov.ua/veteranam/perelik-subektiv-nadannya-poslug-vkluchenih-do-reestru-subektiv-nadannya-poslug-iz-psihologichnoi-dopomogi-dlya-veteraniv-i-chleniv-ih-simey  

Також для пошуку варіантів отримання безоплатної психологічної допомоги можна звернутись до свого фахівця із супроводу ветеранів війни, у ЦНАП чи до лікаря. Сімейний лікар чи профільний спеціаліст, у якого ви наразі проходите лікування, залежно від рівня необхідної допомоги може спрямувати вас до психолога, психотерапевта чи психіатра.

Хто може отримати безоплатну психологічну допомогу за програмою Мінветеранів?

• ветерани та ветеранки;
• військовослужбовці, які звільняються або звільнені з військової служби;
• люди, які мають особливі заслуги перед Україною та члени їхніх сімей;
• постраждалі учасники Революції Гідності;
• члени сімей загиблих (померлих) ветеранів та ветеранок війни;
• члени сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України;
• військовослужбовці та їхні родини (на період воєнного стану + 3 місяці після його завершення).

Більше деталей можна дізнатись за номером: 063 230 23 25.

MARTA: можливість перевірити свій психологічний стан онлайн

MARTA (абревіатура від Mental Adaptation and Rehabilitation Tools and Analysis – Інструменти психологічної адаптації та реабілітації та їх аналіз) – це онлайн-система для визначення свого психоемоційного стану в моменті та отримання рекомендацій щодо його покращення чи пошуку відповідного фахівця.

Як це працює? 

На сайті є персоналізований опитувальник, який допоможе зрозуміти, що з вами відбувається та персоналізовані поради щодо наступних кроків.

Також є тести для самодіагностики за різними категоріями: «ПТСР», «Реакція горя», «Алкогольна залежність» тощо.

MARTA послуговується тими ж діагностичними інструментами, що і НАТО та Всесвітня організація охорони здоровʼя.

Платформа не заміняє консультацію фахівця з ментального здоров’я, але надає можливість анонімно та самостійно провести перевірку свого психічного здоров’я та отримати рекомендацію з його поліпшення. 

Також тут є кнопка швидкого дзвінка до Кризового центру Українського ветеранського фонду  (0 800 33 20 29). Лінія працює цілодобово.

Де ще можна отримати психологічну допомогу?

В Україні діє низка сервісів безоплатної психологічної допомоги для ветеранів та ветеранок. Кожен може обрати зручний для себе формат підтримки: від індивідуальних консультацій до групових програм.

• Ветеранська спільнота Veteran Hub надає психологічні консультації. За деталями звертайтесь на лінію підтримки: 067 348 28 68, щодня з 9:00 до 21:00.
• Коаліція ветеранських просторів об’єднує 26 ветеранських організацій з різних куточків України. У 8 областях (Львівська, Хмельницька, Вінницька, Рівненська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Чернігівська) вже працюють виїзні мобільні групи, у складі яких є психологи, які надають безоплатні послуги у віддалених громадах ветеранам і ветеранкам, членам їхніх родин. Деталі за номером: 098 408 26 72.
• Лісова поляна – центр психічного здоровʼя та реабілітації МОЗ України. Це перший в Україні медичний заклад, який спеціалізується на лікуванні психотравми, наслідків легкої черепно-мозкової травми (посткомоційного синдрому), а також допомозі особам, які пережили полон та тортури. Щоб звернутися по безоплатну допомогу, телефонуйте: 050 956 42 27.
• Гаряча лінія кризової допомоги та підтримки Українського ветеранського фонду при Мінветеранів для ветеранів та членів їхніх родин: 0 800 332 029 (цілодобово).
• ГО «Вільний вибір» – безкоштовна психологічна підтримка для Захисників, Захисницям та членів їхніх родин, телефонуйте за номером: 063 64 64 991.
• Мобільний застосунок «База» – психологічна самодопомога для ветеранів та ветеранок. Тут зібрані вправи для самодопомоги і корисні контакти. Застосунок допомагає ідентифікувати свій стан і стабілізувати себе. Також є можливість написати фахівцю та отримати від нього відповідь. Завантажити можна за посиланням: https://play.google.com/store/apps/details?id=com.vilniy_vybir&fbclid
• ГО Mental Health Service: команда психологів надає безоплатні послуги індивідуальної травмотерапії демобілізованим особам та членам сімей військових. Також можливо отримати консультації сімейного психолога для пар та родин. Деталі за номером: 099 009 9380.

Є багато варіантів отримати безоплатну фахову психологічну підтримку – від гарячих ліній до індивідуальної терапії. Головне – не залишитися сам на сам зі своїми проблемами. Допомога поруч, і вона може змінити якість життя. 

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Після завершення служби ветерани та ветеранки часто наново шукають своє місце в цивільному житті, і створення власного бізнесу може стати одним із ключових напрямів. Цей шлях нерідко приносить відчуття контролю, незалежності та причетності до чогось більшого.

Бізнес — це часто не лише спосіб заробітку, а й інструмент гідного повернення до цивільного життя, можливість підтримати родину, створити робочі місця та зробити свій внесок у відновлення країни.

Далі — історії дружини військового Тетяни та ветерана Павла, які з допомогою грантів змогли відкрити власну справу та допомагати іншим. Вони поділились практичними порадами для тих, хто планує реалізувати свою ідею, але все ще вагається. 

Також розповімо, які державні грантові програми працюють, та де і як можна ними скористатися.

Тетяни Коваль: дружина військового, яка змінює лікарні

(https://www.facebook.com/Foodicine.com.ua)

Для Тетяни Коваль війна стала особистим викликом і точкою відліку нового шляху. Народжена в Києві, з родинним корінням у Попасній на Луганщині, вона добре знає, як біль може стати мотивацією. «Я хочу, щоб бізнес був інструментом відновлення та адаптації для сімей ветеранів», — каже вона.

Так народилася ідея FoodieSpace — мережі кафе й ресторанів у лікарнях. Це продовження бренду «Фудіцина», який забезпечує харчування пацієнтів у палатах. Але якщо «Фудіцина» працює в B2B-сегменті (формат, коли одна компанія надає товари чи послуги іншій компанії, а не кінцевому споживачу), то FoodieSpace створений для всіх відвідувачів лікарень: лікарів, пацієнтів та їхніх родичів.

(https://www.facebook.com/Foodicine.com.ua)

Стимулом для Тетяни стало прагнення допомогти пацієнтам і їх близьким у лікарнях, а також медикам, які змушені були носити їжу з дому або замовляти доставку. FoodieSpace орендує приміщення у лікарнях і перетворює їх на стильні заклади громадського харчування, які поступово формують нову харчову інфраструктуру в українських медзакладах.

Але місія Тетяни виходить далеко за рамки бізнесу: «Ми хочемо створити сучасну харчову систему, яка стане прикладом для світу». У FoodieSpace працюють і ветерани, і члени їхніх сімей, також вони часто  постачають крафтові продукти для компанії. 

Як допомогли гранти?

Тетяна отримала два гранти «Власна справа» через «Дію»: перший — для ветеранів і їхніх сімей, другий — на розвиток власної справи. «Я дізналася про програму від друзів, які переконали мене, що я готова масштабувати бізнес і маю чіткий план», — згадує вона.

Підготовка була серйозною: семінари з фінансового планування, тренінги з презентацій, консультації з експертами. «Ключем до успіху стало чітке бачення й соціальна місія. У пакеті документів були фінансові розрахунки, обґрунтування проблеми, аналіз ринку й мій особистий досвід у менеджменті», — пояснює Тетяна.

Отримані гроші вона спрямувала на обладнання, ремонт приміщень та маркетинг. Це дозволило швидко запустити FoodieSpace й наблизитися до окупності.

Мотивація і поради

Для Тетяни бізнес — не лише про прибуток: «Я хочу бути корисною, відчувати свою причетність до змін у країні та будувати майбутнє».

Вона ділиться кількома порадами для тих, хто мріє піти її шляхом:

• стежте за грантовими програмами й готуйте документи заздалегідь;

• шукайте допомоги в експертів і тих, хто вже пройшов цей шлях;

• визначайте чітку соціальну проблему й пропонуйте рішення;

• не зупиняйтесь на грошах — шукайте глибшу мотивацію;

• мрійте глобально, не бійтеся просити підтримки й використовуйте свою історію як ресурс.

Приклад Тетяни доводить: бізнес, заснований на особистому досвіді та соціальній місії, може змінювати країну зсередини — починаючи навіть із лікарняної їдальні.

Павло Скшетуський: ветеран з Волині, що відкрив власну майстерню

(фото з особистого архіву Павла Скшеутського)

Павло Скшетуський — ветеран АТО, служив у Батальйоні імені Кульчицького. У 2018 році через стан здоров’я був звільнений зі служби. «Життя було розписане на роки вперед: контракт, служба… А потім — усе обірвалося. І виникло питання: чим займатися далі?» — згадує ветеран.

Поштовх до власної справи Павло отримав ще під час служби. На день народження побратими подарували йому сокиру ручної роботи. «Я одразу зрозумів та описав, як її зробив майстер. І тоді один із хлопців сказав: може, після війни ти цим і займешся?». Ця сокира й досі висить у його майстерні — як символ початку нового шляху.

До служби Павло мав клуб з історичної реконструкції, де була секція зі стрільби, а ще — виготовляв луки. Утім вирішив змінити справу життя на ковальство. Павло орендував невелику майстерню й цілими днями працював із деревом і металом. Так поступово з’явилися унікальні вироби — сокири, мечі, ножі з тризубами й цитатами Шевченка. Вони стали символами сили й оберегами. «Найдорожча сокира пішла за 140 тисяч гривень. Одну подарували Залужному, іншу — Борису Джонсону. А мер Вільнюса навіть зробив бартер: за мою сокиру передав хлопцям позашляховик для ЗСУ».

Грант і кузня

У 2023 році Павло отримав грант понад 800 тисяч грн від Українського ветеранського фонду Мінветеранів в межах програми «Варто почати власну справу». «З першого разу не вийшло. Ми кілька разів переписували документи, вдосконалювали бізнес-план. Але якщо віриш у свою справу, результат обов’язково буде», — ділиться він.

(фото з особистого архіву Павла Скшеутського)

Військовий отримав грант, продав власний будинок і побудував майстерню-кузню з нуля. Тепер він тут і працює, і живе. «Я прокидаюся, роблю каву, відкриваю двері — і я вже на роботі. Тут є все: простір, обладнання, ставок і ліс поруч. Для побратимів планую звести гостьовий будиночок: хтось працюватиме біля горна, хтось піде на рибалку».

Поради від ветерана

Сьогодні його майстерня — це більше, ніж робота. «Це моя реабілітація. Це сенс життя. Це радість приносити користь іншим», — каже Павло.

Його поради прості:

• не здавайтеся після першої невдачі;

• пробуйте різне, шукайте свою справу;

• звертайтесь за порадами. Сам Павло часто дає їх іншим ветеранам, які звертаються до нього;

• головне — вірте в себе.
  

«Якщо ти пройшов війну, то знаєш: дорогу здолає той, хто йде», — підсумовує він.

Як і де отримати грант?

Для українських ветеранів, ветеранок та їхніх сімей доступні загальнодержавні грантові програми, які підтримують започаткування або розвиток бізнесу. Ці ініціативи спрямовані на економічну реінтеграцію Захисників і Захисниць, створення робочих місць та відновлення країни. 

Усі актуальні грантові програми можна знайти через портал «Дія» у розділі «Ветеран Про», там зібрана інформація про державні та міжнародні можливості. 

Кілька загальнодержавних програм доступні станом на вересень 2025-го року.

Грант «Власна справа» для ветеранів і членів їхніх родин

• Сума фінансування:
  • До 250 000 грн (за умови створення 1 робочого місця).
  • До 500 000 грн (2 робочих місця).
  • До 1 000 000 грн (ФОП від 1 року, 4 робочих місця, співфінансування 70/30).
• Хто може подати заявку: Учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, подружжя ветеранів. Не допускаються бізнеси на тимчасово окупованих територіях, пов’язані з РФ/Білоруссю, або ті, що стосуються зброї, алкоголю чи тютюну.
• Які документи потрібні: Бізнес-план, електронний підпис. Приклад заповнення: https://diia.gov.ua/img/diia-october-prod/sites/1/Grants/%D0%91%D0%9F%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%82_%D0%B4%D0%BB%D1%8F_%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4_24_%D0%B4.xlsx 
• Як їх подати: Через «Дію» з авторизацією через BankID або КЕП. Потрібно прикріпити бізнес-план і підписати заявку.
• Розгляд: До 10 робочих днів. За посиланням можна побачити терміни подачі і очікувані дедлайни на розгляд залежно від дати подачі.

Компенсація за створення інклюзивного робочого місця

• Сума фінансування:
• До 120 000 грн (I група інвалідності).
• До 80 000 грн (II група інвалідності).
• Хто може подати заявку: Ветерани з інвалідністю, ФОП, самозайняті особи.
• Які документи потрібні: Заява, підтвердження працевлаштування.
• Як їх подати: Через «Дію» або Мінекономіки протягом 180 днів після працевлаштування.
• Розгляд: До 10 робочих днів. Дедлайни: безстроково.

Оголошує конкурси й Український ветеранський фонд (УВФ). Подати грантові заявки можуть ветерани та ветеранки, сім’ї загиблих Захисників та Захисниць, ФОП або самозайняті особи з бізнесом після 2022-го року. Більше деталей про актуальні програми можна відслідковувати через сайт УВФ.

За даними Мінветеранів, у 2025 році грантова підтримка охопила 1277 ветеранських бізнесів, інвестовано близько 562,8 млн грн, що сприяло створенню понад 1000 робочих місць. 

Для консультацій щодо бізнес-планів можна звернутися до партнерів програм або до Ощадбанку. 

Гранти — це не лише фінансова підтримка, а й можливість для ветеранів і ветеранок реалізувати свій потенціал, створюючи бізнес, який сприяє економічному розвитку. Подавайте заявки і використовуйте ці можливості для розвитку власної справи та підтримки України.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

«Ветеран, з ампутацією. Мріяв потрапити на оздоровлення в Одесу. Знайшли санаторій, а там відмовили. І він одразу знітився, мовляв, що ж тут зробиш. А я кажу: та ні, чекай. І ось уже поїхав до Одеси», – усміхається Лариса Гільова. 

Уже 5 місяців вона працює фахівчинею супроводу ветеранів та ветеранок у Люботинській громаді на Харківщині.

Супровід  ветеранів війни та демобілізованих осіб – це нова професія, покликана забезпечити комплексну підтримку ветеранам та їхнім сім’ям у цивільному житті. 

Сьогодні вже 1500 фахівців із супроводу працюють у понад 1098 територіальних громадах України. Майже 40% з них – це самі ветерани та ветеранки, члени їхніх родин або родин загиблих Захисників і Захисниць.

Наразі проєкт триває менше ніж рік. Що думають про нього самі ветерани, та хто опановує професію фахівців, готових підтримати демобілізованих Захисників і Захисниць та їхні родини – розповідаємо.

Ветеран Андрій Бродський: «Ветеранам потрібен провідник у цивільному житті»

Андрій Бродський був одним з перших ветеранів, які долучилися до пілотного проєкту з підтримки ветеранів та ветеранок в Україні. Це було наприкінці 2023 року, коли він сам наново звикав до цивільного життя після багатьох років у війську.

«Особисто мені після стількох років служби було важко зрозуміти, як себе знайти в цивільному житті. – каже Андрій. – Це як ніби ви вперше зібралися в гори. Не знаєте дороги, не підготували спорядження чи хоча б відповідне взуття… Потрібен провідник, який підкаже, підтримає, застереже. Так і нам, ветеранам, потрібен провідник у цивільному житті».

Андрій долучився до пілотної програми з навчання помічників ветеранів та ветеранок, а згодом і сам очолив Центр ветеранського розвитку на базі університету «Житомирська політехніка». Нині цей Центр проводить навчання для фахівців супроводу, які хочуть підвищити свою кваліфікацію додатково до навчальної державної програми.

Ветеранка Лариса Глинчак: «Була й агресія, і відчуття, що я нікому не потрібна»

Лариса Глинчак з Дніпропетровщини – ще один приклад того, як Захисники та Захисниці долучаються до створення в Україні якісної системи підтримки ветеранів\ветеранок та демобілізованих осіб.

8 років жінка служила у десантно-штурмових військах: АТО, ООС, а потім почалося повномасштабне вторгнення.

Ветеранка двічі поверталась до цивільного життя: у 2021 і в 2023-му. Щоразу її виснажували нескінченні довідки й черги у військкоматі, лікарнях, соціальних службах.

«Було відчуття, що куди б ти не звернувся як військовослужбовець у відпустці чи вже як демобілізована особа – скрізь не розуміють тебе, ти не розумієш їх. – розповідає Лариса. – У мене була й агресія, і відчуття, що я нікому не потрібна».

Ветеранка пройшла відповідне навчання для роботи з ветеранами\ветеранками  та демобілізованими і тепер працює у Центрі надання соціально-психологічних послуг у рідному Павлограді на Дніпропетровщині. 

«Родина – це більше про моральну підтримку»

Уже півтора року Павлоградська громада закриває потребу у комплексній підтримці Захисників та Захисниць своїми силами.

Індивідуальну роботу з військовими, демобілізованими, а також із родинами загиблих розпочали ще у 2023 році – ще до запуску державної програми фахового супроводу ветеранів та ветеранок. Тепер є сподівання, що ті, хто вже має практичний досвід такої підтримки, зможуть продовжити діяльність у статусі професійних фахівців супроводу.

«Розвивати цей напрямок вкрай необхідно. Дуже багато хлопців і дівчат повертаються з сильними контузіями, ПТСР. А щоб просто податись на пенсію, треба пройти пекельне коло бюрократії! І їх буквально трусити починає від цього. – каже Лариса Глинчак. – Так, когось у кабінетах супроводжує родина – мама чи дружина – але це більше про моральну підтримку. Ветерану поруч потрібна людина, яка розуміє усі тонкощі системи і як просуватись нею до певного результату».

Дружина ветерана Анастасія Бубліченко: «Я вже раз це пройшла, тож ця місія для мене»

Анастасія Бубліченко вирішила кардинально змінити свій фах, аби допомагати тим, хто боронив нашу країну, на шляху переходу від військової служби до цивільного життя.

Через повномасштабне вторгнення вона разом з маленьким сином поїхала з рідного Херсона. Чоловік і брат стали до оборони.

У новій громаді на Кіровоградщині жінка шукала, як бути корисною саме Захисникам та Захисницями. Має фах логопедині, тож почала працювати з військовими після контузій та інсультів, допомагаючи їм відновити чи покращити функції мовлення. 

Коли чоловік Анастасії сам потрапив у шпиталь, а згодом довелося оформляти опіку для його мами, логопединя взяла на себе підготовку усіх необхідних документів і впоралась, хоч це було і непросто. 

Тож коли почула про відбір на посаду фахівця супроводу у Глодоській громаді, одразу подала заяву.

«Я вже раз це пройшла. У мене довгий язик, як то кажуть, я нічого не боюсь і завжди йду напролом. Ще не знала усіх нюансів цієї посади, але знала, що це значить стати опорою для ветерана, бути йому другою найближчою особою після сім’ї. І я знала, що ця місія – якраз для мене», – усміхається Анастасія.

«Доброго дня, від сьогодні я – ваша права рука»

Анастасія Бубліченко стала першою фахівчинею супроводу ветеранів та ветеранок у своїй громаді. За власний кошт пройшла навчання для підвищення кваліфікації за напрямом «Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб» на базі Університету митної справи та фінансів та увірвалась в роботу.

«Я два дні  поспіль читала актуальні постанови, закони. Потім по старостатах зібрала номери телефонів ветеранів та родин загиблих і почала обдзвонювати. Це було десь 300 осіб.  – пригадує Анастасія. – Я не чекала, поки до мене прийдуть, телефонувала і говорила: «Доброго дня, я – Анастасія Олександрівна, фахівчиня з супроводу ветеранів і від сьогодні я – ваша права рука»».

«Фахівцям потрібна постійна супервізія»

За 8 місяців роботи Анастасія має вже 55 кейсів у роботі. Попри постійну самоосвіту, службовиця зізнається: відстежувати усі юридичні нововведення складно.

«Чого нам, фахівцям супроводу, ще точно не вистачає  – це юридичної супервізії. Щоб було якесь таке регулярне наставництво, допомога з юридичних питань, бо їх в нашій роботі – 80%. – пояснює вона. – Є провідні фахівці, які мають юридичну освіту, їм набагато легше, решта – сідають і читають закони України, вивчають, дзвонять на «Юридичну сотню», ця громадська організація дуже нам допомагає».

Крім юридичних знань, вкрай потрібно опанувати навички кризової психологічної допомоги, переконана фахівчиня. На практиці це означає вміти вислухати, заспокоїти, знизити рівень напруги – і тільки тоді разом братися за розв’язання бюрократичних питань.

«Спілкуйся з ними так, наче це я до тебе прийшов»

«Був випадок, коли до мене прийшов ветеран уже на межі зриву, з погрозами. Я знаю, що не можна в таких ситуаціях жестикулювати сильно, треба якось переключити увагу людини. – пригадує Анастасія одне з найважчих знайомств із ветераном. – У мене є на столі пісочний годинник, і я його перевертаю. Не знаю, чи це допомогло, чи те, що я його просто годину слухала і не перебивала, але врешті ми перейшли у спокійний діалог. Але хотілося б отримати більше навичок, як діяти в таких ситуаціях».

Буває й таке, що ветерани та ветеранки спочатку відштовхують руку допомоги: через недовіру, накопичене роздратування та втому від бюрократії. Але згодом переконуються: поруч не просто людина, яка краще розбирається  в паперах, а яка дійсно готова пройти цей шлях разом. І саме в цю мить народжується довіра, пояснює фахівчиня. 

«Коли тільки починала працювати, мій чоловік порадив, чи навіть попросив мене: «Насте, з якими емоціями до тебе б не приходили люди – спілкуйся з ними так, наче це я до тебе прийшов». Так я і роблю. – ділиться Анастасія. – Наша робота дуже складна. Але який кайф для мене, коли мені вдається вирішити щось для того, хто ризикував усім заради нашої країни! У мене просто крила виростають і хочеться ще більше зробити». 

Мама військовослужбовця Лариса Гільова: «Мамо, це робота точно для тебе»

Лариса Гільова – колега Анастасії з Харківщини. Жартує, що займалась супроводом Захисників та Захисниць  ще коли такого фаху не було.

«Мій син з 2018 року на війні. Ну, і супроводу такого ще не було, а якось треба було хлопцям допомагати. – каже Лариса. – У когось з документами були проблеми, комусь не виплачували кошти при пораненні. Ну і я шукала інформацію, допомагала їм оформляти документи».

Лариса багато років працювала у сфері соцзахисту, потім у місцевому самоврядуванні Люботинської громади, а останні кілька років відновлювалась після важкої операції. Але коли почула про те, що громада потребує тих, хто фахово буде супроводжувати ветеранів\ветеранок та їхні родини, зрозуміла, що не зможе сидіти вдома.

«Син мені одразу сказав: «Мамо, це робота точно для тебе». Я ж уже всіх знаю в різних установах. Чи то в міністерство дзвонити, чи в ТЦК  – для мене це не проблема», – усміхається Лариса.

Інколи просто треба поговорити

Зараз у Лариси Гільової  в роботі понад 100 кейсів супроводу: це і ветерани та ветеранки війни, і демобілізовані особи, родини загиблих та зниклих безвісти. 

Запити дуже різні: у когось затяжний процес з’ясування стосунків із військовою частиною чи ВЛК, комусь треба проконсультуватись щодо стипендії на навчання дітей, полікувати зуби за державною програмою, або просто – аби вислухали. «Є такі мами, яким просто треба поспілкуватись. – розповідає фахівчиня. – Так, як я сиділа вдома одна, так і ця мама сидить одна вдома, а тільки в неї сина вже немає або невідомо, де він. Тож приходять до мене просто поговорити. Я їх знайомлю між собою, ставлю чайник і ми просто говоримо».

З фахівцями легше долати усі перешкоди

Своїм головним завданням Лариса вважає вчасно повернути людині, яка повернулась з війни, віру, що вона не сам на сам зі своїми  проблемами. 

«Я знаю, що ці хлопці і дівчата пройшли. І вистояли. Всі вони – герої, але тут, у цивільному житті, вони не завжди можуть постояти за себе. Часто готові махнути рукою чи психонути, а наша ціль  – знайти шляхи вирішення, якою б не була проблема. Ми теж не всесильні, але з нами легше долати усі перешкоди», – каже фахівчиня.

Сьогодні фахівці супроводу надають допомогу ветеранам та ветеранкам незалежно від місця їх проживання чи перебування. Наприклад, Лариса Гільова зараз консультує щодо оформлення пенсії ветерана, який уже другий рік перебуває на лікуванні у Німеччині, чекає на операцію. Фахівчиня переконана, що вдасться все вирішити навіть на такій відстані, головне, що ветеран вже вчасно отримав покроковий план дій для підготовки необхідних документів.

Довіритися фаховій допомозі – це зробити крок у нове життя. Фахівці супроводу поруч, щоб допомогти його упорядкувати. 

Де шукати фахівців супроводу? 

У сервісі «Ветеран PRO» у застосунку «Дія». Для цього треба обрати «Пошук фахівця» та ввести громаду, ПІБ чи область.

Або зателефонуйте до управління ветеранської політики у вашій області і вам підкажуть контакти фахівця супроводу, до якого можна звернутися.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Після повернення з війни для Захисників і Захисниць одним із найважливіших питань є доступ до якісної та своєчасної медичної допомоги, необхідної для відновлення фізичного здоров’я та реабілітації.

Держава забезпечує ветеранів, ветеранок та членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць пакетом безоплатних медичних послуг – від екстреної медичної допомоги й базових аналізів до протезування та операцій. 

У 2025 році уряд розширив можливості безкоштовної медичної допомоги для ветеранів. Йдеться про додаткові обстеження, реабілітацію після травм та психологічну підтримку.

Щоб отримати ці послуги, важливо знати порядок дій і звертатися до медзакладів, що мають контракт з Національною службою здоров’я України (НСЗУ). 

Про те, які безоплатні можливості доступні для ветеранів та ветеранок і як ними скористатися, розповідає директорка Центру первинної медико-санітарної допомоги №3 у Одесі Олена Колоденко.

Хто має право на безоплатне лікування?

Отримати повний набір безоплатних медичних послуг у межах Програми медичних гарантій можуть кілька категорій українців, чиї травми чи хвороби пов’язані з війною. 

У Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» закріплено, що на безоплатне медичне обслуговування можуть розраховувати:

• Учасники бойових дій – ті, хто безпосередньо захищав Україну у складі Збройних Сил, інших військових формувань або добровольчих підрозділів;
• Особи з інвалідністю внаслідок війни – люди, які отримали інвалідність через поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов’язані з участю в бойових діях;
• Особи, звільнені з військової служби за станом здоров’я – ті, кого звільнили через погіршення здоров’я, що сталося під час служби;
• Члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України – батьки, чоловік або дружина, діти, які мають відповідні права згідно із законодавством.

Програма діє для всіх громадян України, але ветерани та ветеранки війни мають першочергове право на доступ до медичних послуг, і для них діють додаткові преференції – зокрема щодо безоплатного зубопротезування, реабілітації, протезування кінцівок, психічного здоров’я.

Кожного року Національна служба здоров’я України (НСЗУ) публікує перелік медичних послуг, які оплачуються державою, тобто є безоплатними для пацієнтів.

Переглянути актуальний перелік послуг можна на офіційному сайті НСЗУ.

Як ветеранам отримати безоплатні медичні послуги?

Першим кроком до системи медичної допомоги є звернення до сімейного лікаря. Ветерану чи ветеранці потрібно укласти декларацію з лікарем первинної ланки. 

Саме цей фахівець супроводжує пацієнта, проводить огляд, призначає базові аналізи, а за потреби – направляє до вузькопрофільних спеціалістів або на додаткові обстеження. 

«Звертайтеся до найближчого центру первинної медико-санітарної допомоги – у реєстратурі підкажуть, які лікарі беруть нових пацієнтів. Записатися можна і через платформу Helsi», – радить Олена Колоденко. 

Щоб дізнатися чи має заклад договір з НСЗУ і надає безоплатні послуги, можна:

• Зателефонувати до контакт-центру НСЗУ: 16-77 (безкоштовно з мобільного);
• Перевірити медзаклад на інтерактивній карті;
• Запитати безпосередньо в реєстратурі закладу.

Загалом, майже 1000 медзакладів первинної допомоги у країні вже надають ветеранам безоплатні послуги згідно з Програмою медичних гарантій.

(Олена Колоденко – директорка Центру первинної медико-санітарної допомоги №3 (м. Одеса), фото з соцмереж)

Щоб укласти декларацію потрібні:

• паспорт; 
• ідентифікаційний код;
• мобільний телефон (надалі він використовуватиметься для підтвердження електронних дій у системі охорони здоров’я);
• посвідчення УБД, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. 

Після підписання декларації пацієнт отримує повноцінний доступ до гарантованих державою медичних послуг на первинному рівні.

«Це, зокрема, загальний аналіз крові та сечі, швидкі тести на ВІЛ, гепатити, а також – за потреби – аналізи на рівень глюкози й холестерину. Усе це – під наглядом сімейного лікаря, який розробляє індивідуальний план лікування для кожного пацієнта. А також, за потреби, виписує електронне направлення на додаткові обстеження чи консультації спеціалістів», –  зазначає Олена Колоденко.

Ветерани мають право на позачерговий прийом. Крім того, у багатьох центрах працюють координатори, які супроводжують пацієнта: допомагають записатися до лікаря, отримати рецепти, зорієнтуватися в алгоритмах дій. 

Олена Колоденко також наголошує, що Захисникам і Захисницям потрібно самостійно обов’язково повідомляти сімейному лікарю про свій статус учасника бойових дій.

«До нас часто звертаються пацієнти з хронічним болем і просять виписати знеболювальне. Але під час глибшої розмови лікар дізнається, що людина – учасник бойових дій. У таких випадках ми залучаємо психолога, аби допомога була комплексною і ефективною», – розповідає лікарка. 

Які медичні послуги безкоштовні для ветеранів та ветеранок? 

Екстрена допомога

У випадках інфаркту, інсульту, важких травм, кровотеч чи раптового загострення стану потрібно викликати 103 або звернутися до приймального відділення. 

Допомогу нададуть без направлень і документів, незалежно від того, чи оформлена у пацієнта декларація з лікарем. У разі потреби  можливі безоплатна госпіталізація та серцево-легенева реанімація, а також надання медикаментів, розхідних матеріалів, кисню.

Спеціалізована медична допомога

Це безоплатна допомога, яку надають профільні лікарі. Ветерани та ветеранки можуть отримати її амбулаторно або в стаціонарі, за електронним направленням від сімейного лікаря.

До спеціалізованої допомоги належать:

• Консультації вузькопрофільних лікарів (невролог, кардіолог, травматолог, ревматолог, ендокринолог, дерматолог, онколог, уролог, офтальмолог та ін.);

• Хірургічні втручання (планові та ургентні: травматологія, урологія, проктологія, загальна хірургія тощо);

• Інструментальні та лабораторні дослідження (УЗД, рентген, ендоскопія, КТ, МРТ);

• Медична допомога при пологах (жінки-ветеранки, а також дружини або партнерки ветеранів мають право на повністю безоплатні пологи у лікарнях, які працюють з НСЗУ, а також на ведення вагітності, знеболення, кесарів розтин, перебування в стаціонарі та післяпологове спостереження);

• Онкологічна та кардіологічна допомога. 

Без направлення можна звернутися до гінеколога, психіатра, стоматолога або фтизіатра. Якщо ви вже під наглядом спеціаліста – повторні направлення не потрібні.

Також ветерани та ветеранки можуть додатково безоплатно отримати:

• Індивідуальний план лікування;
• Поглиблений скринінг ( артрити, неврологія, хронічні болі);
• Психотерапію, когнітивно-поведінкову терапію, підтримку при стресі;
• Лікування наслідків бойових травм;
• Обстеження зору, слуху та реабілітацію.

У рамках експериментального проєкту уже понад 660 медзакладів було укладено договори з НСЗУ на надання таких розширених послуг. Перевірити, чи ваш заклад має контракт, можна на дашборді НСЗУ або зателефонувавши до контакт-центру за номером 16‑77.

Стаціонарні послуги та операції

Ветерани мають право отримати повний обсяг стаціонарного лікування та хірургічних втручань без жодних оплат. До такого пакета входить:

• Госпіталізація та операція;
• Анестезія (наркоз);
• Медикаменти, аналізи, перев’язки, харчування;
• Післяопераційне спостереження та реабілітація.

Направлення на аналізи на стаціонарному етапі не потрібне – лікарня сама забезпечує все необхідне. Якщо у лікарні пропонують оплатити наркоз, аналізи або витратні матеріали – це порушення. Усі витрати вже покриті державою.

Стоматологія

Охоплює лікування карієсу, видалення зубів, рентген, шинування, знеболення, протезування до 35 000 грн і комплексне лікування до 25 000 грн у закладах із контрактом НСЗУ.

Вакцинація та профілактика

Вакцинація та профілактичні обстеження – безоплатні для всіх пацієнтів, але ветерани проходять їх без черги та можуть отримати розширений скринінг, пов’язаний із наслідками бойових дій.

До пакета входять:

• Вакцинація згідно з Календарем щеплень;
• Скринінги (профілактичні обстеження) – перевірка артеріального тиску, рівня глюкози та холестерину; 
• Тести на туберкульоз, ВІЛ і гепатити, а також моніторинг інфекцій; 
• Додаткові перевірки на артрити, неврологічні порушення та хронічні болі (для ветеранів та ветеранок).

Психологічна підтримка

Ветерани та ветеранки можуть отримати повний спектр психологічної підтримки, звернувшись до свого сімейного лікаря, у центри ментального здоров’я або через мобільні мультидисциплінарні команди – виїзні групи фахівців різного профілю (психолог, психотерапевт, психіатр, соціальний працівник), які надають допомогу безпосередньо в місці проживання пацієнта.

Перед консультацією можна також пройти короткі онлайн-тести на платформі MARTA, щоб оцінити власний стан. Додатковим інструментом може стати і База. Це український безоплатний та анонімний застосунок, в якому зібрані матеріали про адаптацію після служби, вправи на подолання безсоння, трекер настрою.  А також є можливість анонімно поставити питання психотерапевту.

Захисниці та Захисники мають право на:

• Консультації психіатра, психолога, психотерапевта;
• Індивідуальну та групову терапію;
• Програми лікування тривоги, депресії, ПТСР;
• Психологічну підтримку мобільними командами;
• Відвідування державних та недержавних реабілітаційних центрів для ветеранів.

Також Захисники і Захисниці можуть скористатися додатковими ініціативами психологічної підтримки: 

• Crisis Support Hotline від Українського ветеранського фонду – цілодобова гаряча лінія підтримки ветеранів і їхніх родин, а також організація групових зустрічей:  0 800 33 20 29
• Help24 – безкоштовні онлайн-консультації з наркологом чи психологом.

Реабілітація 

Олена Колоденко зауважує, що ветерани та ветеранки  з пораненнями  потребують комплексної реабілітації:

«Щоб пройти стаціонарну реабілітацію, пацієнту потрібне направлення від лікаря фізичної та реабілітаційної медицини або переведення з іншого відділення лікарні. 

Для амбулаторної реабілітації направлення може виписати сімейний лікар або будь-який лікуючий фахівець. Він також може порадити найближчий заклад для проходження лікування і, за потреби, допомогти оформити пакет документів для встановлення інвалідності», – пояснює Колоденко.

Реабілітація включає фізичну та ерготерапію, логопедичну допомогу, нейро-, кардіо- та ортопедичну відновлювальну терапію, підготовку до протезування та навчання користування протезом. 

Протезування після ампутації повністю фінансується державою. Подати документи можна через лікарню (за участі соцпрацівника), ЦНАП, органи соцзахисту або онлайн-кабінет особи з інвалідністю.

Пацієнти з множинними ампутаціями можуть проходити до 26 циклів реабілітації на рік, інші – від 2 до 8. Один цикл триває щонайменше 14 днів.

Як знайти заклад для реабілітації?

• Онлайн на сайті НСЗУ – у фільтрі «Група послуг» обрати пакети #53 (стаціонарна) або #54 (амбулаторна реабілітація);
• Через мобільний застосунок «Правовий навігатор» – для перегляду закладів у вашому місті;
• Телефонуючи до контакт-центру НСЗУ за номером 16-77

Як ветерану отримати ліки безкоштовно?

Держава також може забезпечити ветеранів та ветеранок необхідними ліками безоплатно або з мінімальною доплатою. 

У доступі  препарати для лікування хронічних захворювань, онкології, психічних розладів, серцево-судинних та інших тяжких діагнозів.

Ліки можна отримати як під час стаціонарного лікування, так і амбулаторно – під час прийому у сімейного лікаря в поліклініці. 

«Щоб скористатися програмою «Доступні ліки», достатньо звернутися до свого сімейного лікаря або терапевта. Лікар виписує електронний рецепт, в якому зазначає, за якою програмою обслуговується пацієнт, і з цим рецептом людина може отримати необхідні препарати в аптеці. У разі госпіталізації держава забезпечує ветерана медикаментами з Національного переліку основних лікарських засобів – безкоштовно», – зазначає Олена Колоденко.

Крім державних гарантій, у багатьох регіонах діють і місцеві програми підтримки – зокрема для важкохворих пацієнтів або тих, хто потребує рідкісних і коштовних препаратів. Дізнатися про ці можливості можна у місцевих органах влади або департаментах охорони здоров’я.

Що робити, якщо з ветерана чи ветеранки вимагають гроші за безкоштовні послуги?

Якщо закладі охорони здоров’я вимагають оплату за те, що має надаватися безкоштовно, важливо дотримуватися певного алгоритму дій:

• Попросити письмовий перелік платних послуг та підставу для оплати;
• Зафіксувати випадок (аудіо/відео/свідки); 
• Звернутись із скаргою до НСЗУ через сайт або за телефоном 16-77;
• Звернутись до Міністерства у справах ветеранів.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

У багатьох громадах країни вже працюють фахівці із супроводу ветеранів та ветеранок війни.

Вони допомагають демобілізованим Захисникам та Захисницям розібратися у юридичних нюансах свого нового статусу та отримати передбачену законом підтримку щодо працевлаштування, житла, правової чи медичної допомоги.

Головне завдання фахівців супроводу – стати для ветерана чи ветеранки надійним провідником на шляху повернення у цивільне життя.

Сьогодні в різних областях працюють вже більше 1300 таких фахівців – це перша в Україні масштабна ініціатива, орієнтована на вирішення індивідуальних запитів ветеранів та ветеранок.

Як фахівець супроводу може стати другою після родини опорою для демобілізованого Захисника чи Захисниці, розповідаємо з досвіду співпраці 19-річного ветерана війни Максима Ніколайчука та його фахівчині супроводу Юлії Ілляш з Київщини.

У 18 років пішов добровольцем на фронт: «Я хочу захищати країну зараз»

Максим з дитинства мріяв стати військовим. У вересні 2023 року йому виповнилось 18, а вже у лютому 2024-го юнак із села Бзов Київської області був на бойових позиціях на Луганщині: підписав контракт для проходження військової служби у Збройних Силах України, обрав 3-тю штурмову. Родина була проти, але хлопець стояв на своєму: «Я хочу захищати країну вже зараз, а не чекати мобілізації у 25 років».

Максим Ніколайчук пішов на фронт добровольцем у 18 років. Фото надав Максим

День, коли втратив кінцівку, Максим досі пам’ятає майже по хвилинах. 

«Поранення я отримав 2 липня о 3.30 ранку на Луганщині. Якраз по радійці повідомили, що є 300-ий і треба допомогти витягнути. Я вийшов в поле і підірвався на міні. Ліва нога. Машинально, бо багато цьому вчились, наклав турнікет і на одній нозі дострибав до своїх, метрів 100 там було. Побратими мене зустріли, евак ­– і вже о 6 ранку я був прооперований. Втратив стопу та частину гомілки», ­– пригадує ветеран.

Ветеран війни Максим Ніколайчук під час реабілітації. Фото надав Максим

Повернувшись до рідного села після лікування та реабілітації, Максим взявся вирішувати бюрократичні питання щодо свого нового статусу. Звертатись за індивідуальним супроводом для ветеранів хлопець не планував, хоча і знав про таку можливість, але звик покладатись лише на себе.

До управління соціального захисту у селищі Баришівка ветеран приїхав, аби оформити посвідчення особи з інвалідністю. І випадково потрапив не в той кабінет. Так доля звела його з Юлією Ілляш – людиною, яка обрала для себе місію підтримувати ветеранів та ветеранок.

Вирішила направити свої уміння на підтримку ветеранів та ветеранок

Юлія ­– фахівчиня із супроводу ветеранів та ветеранок у Баришівській громаді Київської області. 12 років вона працювала в службі у справах дітей та сім’ї, а коли дізналася, що в громаді набирають тих, хто буде фахово займатися супроводом ветеранів\ветеранок війни та їхніх родин, одразу подала заявку.

«Якщо є люди, завдячуючи мужності яких живу я, живуть мої діти, ми маємо дах над головою, то свій потенціал все-таки маю направити для допомоги їм», – розповідає жінка. 

Нині Юлія Ілляш допомагає долати бюрократичні перешкоди та швидше отримати належну підтримку від держави уже 87 мешканцям громади. Працює не лише з ветеранами\ветеранками, а й з родинами загиблих Захисників та Захисниць.

Прийшов за посвідченням –  отримав юристів і варіанти грантів

Коли Юлія вперше побачила у стінах Центру підтримки ветеранів війни Максима, розплакалася: він ровесник її дитини. Молодий ветеран просто шукав, де оформити посвідчення людини з інвалідністю внаслідок війни, але поспілкувавшись з Юлею, зрозумів, що зможе тут отримати підтримку і в інших питаннях.

Ветеран Максим Ніколайчук разом із фахівчинею супроводу ветеранів війни Юлією Ілляш (зліва від Максима) в Центрі зайнятості. Фото: Центр підтримки ветеранів війни Баришівської громади Київської області

Разом розробили початковий план дій: вирішили спершу поставити Максима на облік для отримання житла чи компенсації та вивчити актуальні програми грантової підтримки ветеранів\ветеранок, адже хлопець мріє відкрити власну справу.

«Найбільший наш виклик в історії Максима – це домогтися, аби він отримав свій 1 млн гривень від держави. Йдеться про виплату, передбачену програмою «Контракт 18-24» для добровольців, які вступили на військову службу у віці до 25 років. – пояснює Юлія Ілляш. – Є певні нюанси з процедурою його звільнення з військової частини, і на сьогодні вже два адвокати працюють над справою».

Максим мріє про СТО, Юлія – щоб він вступив у виш

Повз село, де мешкає Максим Ніколайчук проходить траса Київ-Харків, сам він має фах автослюсаря, тож ідея для власного бізнесу готова: відкрити власну автомайстерню.

«Він все вже продумав. У цьому хлопцеві взагалі стільки скільки життєвої енергії, сили ­– він горить мрією про власне СТО. – ділиться Юлія. – Нам треба тільки з усіх сторін його підтримати, аби цей запал не пропав».

Виплата за програмою «Контракт 18-24» дозволить ветерану швидше відкрити автомайстерню, але поки над вирішенням цього питанням працюють юристи, Максим та Юлія вивчають грантові можливості для ветеранів та варіанти здобуття вищої освіти.

«Максим хоче одразу працювати. А я мрію, щоб він ще і вищу освіту здобув, – усміхається службовиця. – Вболіваю за нього, як за свою дитину. Поки ми ще на етапі перемовин щодо вишу, але ось уже будемо їхати в Центр зайнятості, дізнаватися, які у Максима є варіанти отримати допомогу на навчання. Це передбачено законом: військові та демобілізовані особи можуть отримати ваучери на навчання для підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку праці».

«Я не Бетмен, щоб робити фантастичні речі, але знаю, де шукати допомогу»

Ветеран Максим та фахівчиня супроводу Юлія знайомі лише пару місяців, але за цей час фахове спілкування зміцнилося щирою дружбою.

«Максим нас (працівників Центру підтримки ветеранів війни – прим. ред.) навіть зі своєю дівчиною познайомив. А я одного разу допомагала ще й подарунок для неї обирати», – тішиться такою довірою ветерана Юлія Ілляш.

Зліва направо: Надія, дівчина Максима, фахівчиня із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Ілляш Юлія, ветеран Максим Ніколайчук а керівниця Баришівського центру підтримки ветеранів війни, Аліна Басенко. Фото надано Центром

Службовиця зізнається: не з кожним ветераном\ветеранкою вдається одразу вибудувати такий довірливий і дружній контакт, як з Максимом.

«Було таке, що один ветеран сказав, що ми – «непотрібна організація», бо не змогли допомогти йому отримати землю. Ну а як? Воєнний стан, це не в наших силах», – розповідає Юлія.

Завдання фахівчині із супроводу – не лише вирішити індивідуальні запити ветерана чи ветеранки, які до неї звертаються, а й до кожного знайти свій підхід, аби подальша комунікація була відвертою і довірливою. В цьому фахівчині дуже допомагає її перша освіта – Юлія дипломована психологиня.

«Коли тільки почала працювати з ветеранами, перший час мені важко було себе стримувати, щоб не плакати. – пригадує фахівчиня. – Зараз уже четвертий місяць моєї роботи. Я вже знаю, як правильно реагувати на найболючіше, як вислухати. Розумію, що я не Бетмен, і не можу робити фантастичні речі, але знаю, де шукати необхідну допомогу,  куди з якими питання телефонувати чи йти. І йду туди разом з ветеранкою чи ветераном».

З чим можуть допомогти фахівці супроводу? 

За результатами масштабного опитування у застосунку «Дія», найчастіше Захисники та Захисниці стикаються з такими перешкодами в отриманні належної їм державної допомоги:

• черги та надмірна бюрократія – 29.8% опитаних;
• необхідність збирати довідки з різних установ – 16.1%;
• брак зрозумілої та доступної інформації про послуги – 15.1%;
• відсутність єдиного алгоритму оформлення пільг – 13.1%.

Фахівці із супроводу ветеранів та ветеранок беруть на себе подолання цих перешкод: допомагають зібрати усі необхідні довідки, оформити документи, супроводжують у візитах до держустанов чи в поїздці до шпиталю.

«Інколи супровід потрібен навіть у поході до ЦНАПу. Коли ветеран чи ветеранка після контузії, їм буває важко швидко сприймати інформацію, тим паче розбиратися у якихось паперах.  – каже Юлія Ілляш. – Для цього є ми, фахівці супроводу ветеранів. Ми за них ведемо діалог, коли це необхідно».

На сьогодні фахівці супроводу ветеранів є ще не у всіх громадах, процес відбору та навчання таких спеціалістів постійно триває. До речі, до кінця вересня 2025 року ще можна подати заявку на участь у черговому етапі відбору на посаду фахівця із супроводу через вебплатформу е-Ветеран.

Загалом держава планує підготувати та працевлаштувати до 11 300 фахівців із супроводу в різних містах та селах. Передбачається, що один фахівець чи фахівчиня може одночасно вести до 35 звернень. Одним зверненням вважається опрацювання запитів ветерана чи ветеранки та членів їх родин.

Аби доступ до послуг фахового супроводу мали всі ветерани та ветеранки, незалежно від місця їх проживання, з червня 2025 року Кабмін запровадив принцип «екстериторіальності» у роботі фахівців супроводу ветеранів війни, демобілізованих осіб та їхніх родин.

Це значить, що тепер такі фахівці можуть працювати з ветеранами чи ветеранками віддалено, незалежно від місця проживання чи перебування. Це дозволяє оперативно надавати підтримку ветеранам\ветеранкам, які, наприклад, перебувають у шпиталі чи реабілітаційному центрі.

Як ветерану\ветеранці знайти фахівця супроводу?

Знайти вільних фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб у конкретному регіоні можна через цифровий простір Ветеран Pro у застосунку «Дія».

Покрокова інструкція, як це зробити:

1. Відкрийте застосунок «Дія».
2. Перейдіть у розділ «Сервіси»→ «Ветеран Pro».
3. Оберіть опцію «Пошук фахівця».
4. Введіть: ПІБ, якщо шукаєте конкретного фахівця, або область та громаду, у якій хочете знайти фахівця та скористатися послугами.
5. Натисніть «Застосувати».
6. Ознайомтеся з переліком доступних фахівців: ПІБ, контактний номер, електронна пошта та установа, де працює фахівець. 

Державна програма фахового супроводу ветеранів війни закладає фундамент для всебічної підтримки Захисників\Захисниць та їхніх родин, але завдання суспільства зробити її відчутною скрізь: від організації якісних сервісів до поваги у повсякденному спілкуванні від роботодавців, колег, сусідів.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.